Тип зайнятості впливає не лише на кількість відпрацьованих годин на тиждень, але й на перелік переваг, які отримує працівник, погоджуючись на повну або часткову зайнятість. Давайте заглибимося в деталі і вивчимо відмінності між цими типами зайнятості, всі плюси і мінуси, а також розглянемо найкращий варіант для вас.
Зміст статті
Працівник, який працює повний робочий день, працює повний робочий тиждень. На повну зайнятість зазвичай наймають людей, які мають певну освіту, досвід роботи в галузі та знання, необхідні компанії. Найчастіше на повну ставку працюють люди, які займаються управлінням персоналом, розробкою програмного забезпечення або фінансові аналітики.
Зазвичай робочий тиждень становить 40 годин, максимально допустимий робочий час для штатного працівника – 48 годин на тиждень. Але є посади, де робочий тиждень може перевищувати ці години:
Працівник, який працює неповний робочий день, працює менше годин, ніж працівник, який працює повний робочий день. Якщо в компанії прийнято працювати 40 годин на тиждень, кожен, хто працює менше годин, є працівником на неповний робочий день. Кожна компанія встановлює свій робочий час для працівників, які працюють неповний робочий день, і розробляє для них графік.
На неповний робочий день зазвичай працюють студенти, пенсіонери, люди без кваліфікації, а також ті, хто вже має основну роботу і шукає підробіток. Ці люди працюють у компанії повний робочий день, але менше годин, ніж штатні співробітники. Роботодавець щомісяця сплачує за них усі необхідні податки. Це відрізняє сумісників від незалежних підрядників, які виконують роботу для компанії час від часу.
Основна відмінність між повною та неповною зайнятістю полягає в кількості годин, які працівники працюють протягом тижня. Працівник на повну ставку, як правило, повинен працювати 35-40 годин на тиждень, розділених на п’ять днів, тобто по 8 годин на день. Працівник з неповним робочим тижнем має ненормований робочий тиждень. Він може працювати в короткі або нічні зміни, а також на вихідних.
Різниця між повною та неповною зайнятістю полягає також в оплаті праці. Працівники з неповною зайнятістю зазвичай отримують погодинну оплату, в той час як працівники з повною зайнятістю можуть отримувати як погодинну, так і фіксовану місячну заробітну плату.
Працівник з повною зайнятістю повинен працювати 40 годин на тиждень, як того вимагає його графік. Таким чином, графіку не вистачає гнучкості, притаманної графіку працівника з неповною зайнятістю. Працівник, який працює неповний робочий день, може працювати 4 години на день одного тижня і 6 годин на день наступного. Залежно від характеру бізнесу, вони також можуть бути залучені до нічних змін або чергувати денні та нічні зміни. Якщо бізнес має сезонний характер, компанія може збільшити або зменшити кількість годин, відпрацьованих працівником на неповний робочий день, тоді як у випадку з повним робочим днем кількість відпрацьованих годин завжди однакова.
Працівник, який працює повний робочий день, має гарантовані пільги від компанії, медичне страхування, відпустку та фіксовану заробітну плату. Працівник, який працює неповний робочий день, також може претендувати на ці гарантовані пільги, але пропорційно відпрацьованим годинам. Роботодавці намагаються знайти різні лазівки, щоб позбавити працівника, який працює неповний робочий день, права на медичне страхування та інші пільги. Щоб не надавати працівникам, які працюють неповний робочий день, премії, роботодавці шукають докази того, що, наприклад, витрати на медичне страхування працівників, які працюють неповний робочий день, не покриваються за рахунок послуг, які вони надають.
Працівники, які мають фіксовану зарплату з повною зайнятістю, почуваються фінансово захищеними.Маючи фіксований дохід, набагато легше складати бюджет, заощаджувати та планувати свої покупки.
Повна зайнятість дає працівникові впевненість у завтрашньому дні, тому що йому гарантована робота. Навіть коли працівники з повною та частковою зайнятістю отримують однакові переваги від компанії, перші є більш морально стійкими і, швидше за все, будуть більш впевненими в тому, що їх наймуть на довгострокову перспективу. Роботодавцю однаково легко звільнити працівника з будь-якою зайнятістю. Тип зайнятості не є критерієм при виборі працівника для звільнення.
Приємними бонусами для працівників, які працюють повний робочий день, є відшкодування витрат на догляд за дитиною, членство у фітнес-клубі, стипендії на навчання або акції компанії. Для працівників старшого віку суттєвою перевагою повної зайнятості є спеціальні пенсійні програми. Перелік бонусів та умови їх надання розробляються кожною компанією індивідуально.
Основною перевагою роботи на умовах неповного робочого дня є гнучкість робочого графіку та наявність великої кількості вільного часу. Працюючи менше 8 годин на день або 40 годин на тиждень, працівник має багато додаткового часу для вирішення особистих питань та роботи над проектами. Вони можуть здобувати додаткову освіту або проходити сертифікацію в компанії, щоб отримати підвищення. Вільний час також можна витратити на свої потреби, наприклад, займатися спортом, читати книги або проводити час з членами сім’ї. Саме тому люди, орієнтовані на сім’ю, а не на кар’єру, частіше обирають роботу з неповним робочим днем. Неповний робочий день підходить для молодих мам, які можуть заробляти гроші і не відриватися від догляду за дитиною на тривалий час. Це відмінний варіант для студентів, які поєднують навчання з роботою, а також для тих, кому потрібно доглядати за літніми або хворими родичами.
Ще однією перевагою неповної зайнятості є те, що працівник може заробляти більше. Працівник на повний робочий день має фіксовану ставку, яка не збільшується, якщо він перепрацьовує. А працівник з неповною зайнятістю може взяти іншу роботу і заробити більше, ніж працівник з повною зайнятістю за ту саму кількість годин.
Якщо для роботи на повний робочий день, в більшості випадків, компанії шукають людей з вищою освітою, то для роботи на неповний робочий день вимоги до рівня освіти більш м’які. Деякі вакансії з неповною зайнятістю не вимагають від претендента наявності диплома про вищу освіту.
